Демоси Міжмор’я і масові соціальні мережі: головна перевага Intermarium.institute щодо «фейсбуків»

1 рік 10 місяців ago
Language Ukrainian
Стаття
Дідух - символ постіндустріального солідаризму демосів Міжмор’я
Дідух - символ постіндустріального солідаризму демосів Міжмор’я

Масові соціальні мережі створені для отримання їхніми власниками прибутку від продажу реклами та інформації про користувачів. Відтак завдання таких мереж – якомога довше утримати людину, зосередити її увагу на рекламі і спонукати до відвідування рекламованих сторінок. Для цього користувач мережі має перебувати у розслабленому стані, не занурюватися у зміст публікації, натомість бути готовим негайно відреагувати на запропоновану йому рекламу.    

Кожна людина має природне бажання:

  • бути в курсі подій, розпізнавати небезпеки і можливості;
  • отримувати підтвердження власної правоти, переконуватися у своїй інтелектуальній перевазі над іншими;
  • не напружувати мізки без особливої необхідності.

Відтак для утримання людини в масовій соцмережі їй треба показувати потік «новин» переважно негативного і загрозливого характеру (це привертає увагу), з критикою інших людей, бажано у вигляді картинок і коротких, простих для розуміння коментарів, без занурення у предмет обговорення – щоб легко перемкнутися на чергову рекламну пропозицію.

Описана модель добре працює для продажу комерційної і політичної реклами. А що вона дає самому користувачу?

1. Ілюзію поінформованості. Це гірше, ніж відсутність інформації. Людина, яка відчуває брак поінформованості, починає шукати. Людина, яка має ілюзію поінформованості, вже нічого не шукає. А навіщо? Вона вже перебуває в курсі новин, які переконливо підтверджують її правоту та інтелектуальну вищість.

2. Занурення в негатив. Зливаючись з «віртуальним натовпом», користувач занурюється в потоки негативних емоцій (фактично – інформаційного бруду), які безперешкодно циркулюють у мережі і багатократно нею посилюються. Це емоційно випалює користувача, опускає його у простір негативних подій, притягує неприємності, формує стан депресії та безпорадності.

3.  Отупіння. Користувач втрачає спроможність до аналізу і осмислення інформації, оскільки «віртуальний натовп» спроможний лише до емоційного і вельми поверхового мислення. Як відомо з соціальної психології, рівень інтелекту натовпу визначається рівнем найтупіших його членів. Це дуже корисно для продажу реклами, але погано для розвитку користувача.         

Описані негативні (для користувача) результати є неминучим наслідком участі в діяльності всіх безкоштовних масових соцмереж.

Для отримання позитивних результатів потрібні мережі, основані на принципово іншій моделі. Саме таку пропонує Інститут Міжмор’я – Intermarium.institute.  

Ідея проста. Якщо мережа створена для продажу реклами, то її користувачі будуть споживачами реклами. Якщо ж користувачі хочуть розвитку, то їм потрібна мережа, створена для розвитку.  

У чому полягає розвиваюча модель мережі Intermarium.institute?

1. Організована діяльність. Ми працюємо не з віртуальним натовпом, а зі спільнотами, організованими на основі спільної території проживання (громади), спільного бізнесу (проекти) або спільних зацікавлень (братства). Кожна група – це демос з власним органом самоуправління. Тут люди збираються не для того, щоб точити ляси, а для досягнення конкретних цілей. У кожному такому демосі можна отримати глибокі знання і знайти однодумців для спільної діяльності в обраному напрямку.   

2. Цілеспрямований розвиток. Демоси Міжмор’я спрямовані на розвиок людини та її піднесення у простори позитивних подій, тому культивують гармонійні думки і позитивні емоції. У демосах людина отримує духовну, організаційну і матеріальну підтримку, а також на практиці переконується в тому, що ми живемо в доброзичливому і чудесному Всесвіті.

3. Компетентність і відповідальність. Сайти Інституту керуються демосами і утримуються за гроші самих їх учасників. Це формує ментальну самодостатність і відповідальний підхід, відчуття «своєї справи» і «спільної справи».  Якщо ж є потреба оцінити можливі загрози, то це робиться шляхом компетентного і відповідального обговорення, що захищає від паніки і емоційного зараження, властивого для віртуальних натовпів.

Розробка мережі Міжмор’я нині перебуває у стані стартапу, тобто формування «зерна», спроможного до вибухового розмноження. З цією метою:

1. На різних хостингах створені сайти

2. Програмується взаємодія цих сайтів шляхом автоматичного обміну інформацією про події.

3. Тестується швидка авторизація на будь-якому сайті Міжмор’я за допомогою єдиної точки входу Intermarium.online

4. Відпрацьовується багатомовність. Початково всі сайти мережі отримують перемикач української і англійської мови. Додаткові мови – в ручному режимі.

У 2017 році розгортаємо першу десятку сайтів здобувачів вченого звання магістра відповідної кафедри Інституту Міжмор’я.

Буде цікаво!

Творимо!        

Гурт Еней. Вітре гнатий

Коментарі

Альтернативою для статичних ієрархії є динамічні ієрархічні мережі. 

Демоси Міжмор’я і масові соціальні мережі: головна перевага Intermarium.institute щодо «фейсбуків»

Якщо мережа створена для продажу реклами, то її користувачі будуть споживачами реклами. Якщо ж вони хочуть розвитку, то їм потрібна мережа, створена для розвитку. 

Ігор Каганець

Демоси Міжмор’я і масові соціальні мережі: головна перевага Intermarium.institute щодо «фейсбуків»

1 рік 10 місяців ago
Демоси Міжмор’я і масові соціальні мережі: головна перевага Intermarium.institute щодо «фейсбуків»

Якщо мережа створена для продажу реклами, то її користувачі будуть споживачами реклами. Якщо ж вони хочуть розвитку, то їм потрібна мережа, створена для розвитку. 

Ігор Каганець

Консервативна революція Дональда Трампа: уроки для України

2 роки ago
Language Ukrainian
Стаття
Дональд Трамп, президент США
Дональд Трамп, президент США

Донедавна здавалося, що Америку вже ніхто не врятує від загнивання і розпаду. Найбільші небезпеки: вимирання білого населення, неконтрольована міграція, соціальний паразитизм, засилля агресивних меншин, системна брехня під маскою політкоректності. Найвідвертіше все це описав видатний американський дослідник Патрік Б’юкенен у книгах з красномовними назвами «Смерть Заходу» (2002), «Надзвичайний стан: вторгнення третього світу і завоювання Америки» (2006), «Самогубство наддержави: Чи вціліє Америка до 2025 року?» (2011).

Сенсаційна перемога Дональда Трампа на президентських виборах 2016 року показала, що США спроможні до оновлення. Середній клас сприйняв Трампа як останній шанс білої Америки – і реалізував його. І це додає оптимізму українцям, адже у нас багато подібних проблем: швидке вимирання корінного населення, корупція, паразитизм панівної верхівки, засилля політичної брехні. Тому дослідження американського відродження є першочерговим завданням для українського суспільства.  

Почнімо з того, що майже всі політичні оглядачі та соціологічні служби прогнозували Трампу поразку. Як з’ясувалося, під виглядом «політології» та «соціології» просувалася звичайна передвиборча агітація. Проте добросовісні дослідники також помилилися. Експерти пояснюють, що несподівано змінилася поведінка виборців, тому старі соціологічні моделі не спрацювали. Головний сюрприз полягав у тому, що під пресом політкоректності американці перестали вільно висловлювати свої погляди: вони говорили «так як треба», але голосували по-своєму. Це означає, що значна частина суспільства вже не довіряє системній пропаганді, відтак «індустріальна машина» втрачає контроль над масовою свідомістю. Ставлениця пануючого істеблішменту – Гілларі Клінтон – мала майже мільярд доларів виборчого фонду і підтримку найвпливовіших ЗМІ, проте це її не врятувало. 

Зміна електоральної поведінки – це закономірність і красномовне підтвердження триваючого переходу людства від індустріальної до постіндустріальної формації. Як завжди, все починається зі зміни системи цінностей. Цінностями вмираючої системи є маніпуляції настроями натовпів,  моральний нігілізм, естетичний несмак, пристосуванство,  толерантність до збочень і паразитизму, змішування народів і рас та перетворення їх на безлику масу.

Нова формація вважає усе це сміттям і пропонує інші життєві вартості: правдомовність, нонконформізм, культ краси і здоров’я, повернення до традиції, чесну гру, очищення від паразитичних процесів, позитивне мислення, заохочення талантів, плекання національної ідентичності. За словами великого Ґете, «Істинне те, що продуктивне». Уособленням цього нового тренду став Дональд Трамп, його сім’я, команда і новостворювана адміністрація.

Так, новообраний президент США є прихильником здорового способу життя і шанувальником людської краси. Симпатії виборців він здобув тим, що сміливо називав речі своїми іменами. Таких же нонкомформістів він запросив до своєї адміністрації, в тому числі й тих, які його жорстко критикували. Таланти, принциповість і компетентність для Трампа важливіші, ніж особиста відданість. Схоже, від дотримується правила, що «опертися можна тільки на те, що чинить опір». Це його «фірмовий»  стиль керівництва: брати на роботу конкуруючі групи, часто з полярними думками, розглядати їхні пропозиції і самостійно ухвалювати остаточне рішення. У такий спосіб Трамп створює небувалу для Вашингтона конкуренцію ідей.

Найбільші американські ЗМІ, зокрема CNN і «Нью-Йорк Таймс», заблокували доступ Дональду Трампу, натомість півтора роки займалися його цькуванням, висміюванням і демонізацією. Тому він зосередив увагу на соціальних мережах, завдяки яким і переміг. Програміст Бред Парскаль разом із фахівцями з Силіконової долини побудували складні поведінкові моделі на основі даних опитувань і аналізу записів у соціальних мережах. Паралельно прихильники Трампа запускали в мережах сотні рекламних роликів, дотепних картинок і мемів, аналізували реакцію авдиторії і вибирали з них найефективніші. Показово, що при удвічі меншому бюджеті виборчої кампанії, Трамп витратив на нові інтернет-технології та маркетинг у п’ять разів більше, ніж Гілларі Клінтон.

 Перемогу Трампа розглядають як перемогу американського націоналізму і традиційних вартостей. Американське суспільство обрало того, хто в першу чергу дбатиме про інтереси американської нації, а вже потім – про інтереси міжнародних структур і транснаціональних корпорацій. Економічні й політичні інтереси окремих груп вже не стоятимуть вище національних інтересів. Хоча це не скасовує загальний процес глобалізації. Просто цивілізаційний маятник досяг крайньої точки і пішов у протилежному напрямку – від уніфікації до різноманітності. Відтепер глобалізований світ активно збагачуватиметься новими етносами і новими державами. Це сприятливе тло для сучасного українського націотворення. То ж у чому полягають головні уроки американської революції для українського середнього класу?

Для початку треба визначитися, що це таке. В західній соціології переважає майновий підхід: середній клас – це ті, які посередині між багатіями і бідняками. Середній клас має стійкі доходи, достатні для задоволення широкого кола матеріальних і соціальних потреб. В Україні це не працює, адже тоді виходить, що 90% українців є бідняками, а частка середнього класу перебуває на межі статистичної похибки.

Підказку дає усвідомлення того, що в Україні формою державного правління є олігархічно-охлократичний союз: олігархи маніпулюють натовпом (охлосом) за допомогою пільг, субсидій, наркотиків і олігархічних ЗМІ, а натовп стабільно обирає їх в органи влади. Натомість до середнього класу належать українці, які завдяки власній праці є матеріально і ментально самодостатніми. Самодостатніми настільки, що можуть дозволити собі займатися такою діяльністю, яка їм подобається – всупереч бажанню олігархату.

Саме ці вільні люди сформували рух цивільних волонтерів і військових добровольців. Завдяки цим соціально відповідальним і творчим людям в Україні відбуваються перетворення, хоча частка цього «нового козацтва» не перевищує 10% дорослого населення. Це і є середній клас, який нині творить постіндустріальну Україну і Нову Європу. І саме для нього так важливі уроки консервативної революції Дональда Трампа.     

По-перше, американці показали, що перехід до нової політики можна здійснити абсолютно легітимно, без вибухових майданів, в рамках чинної Конституції. Маніпульовані натовпи на майданах – це уже вчорашній день, на часі – масова організація середнього класу.

По-друге, Трамп з однодумцями мав сміливість усе називати своїми іменами – і працюючі американці відреагували на правду. Майбутні українські лідери отримають підтримку тільки тоді, коли запропонують правду замість звичної політичної демагогії. Це потребує значних зусиль, але тільки таким чином можна сформувати стійке і активне електоральне ядро.

По-третє, Трамп об’єднав дуже неоднорідне середовище республіканців, подекуди з протилежними поглядами на майбутнє. Внутрішня конкуренція ідей є продуктивною, але тільки тоді, коли здійснюється на фундаменті чіткої системи принципів. Сформувати таку спільну концептуальну основу – ще одне завдання для нової української еліти.  

По-четверте, рух до величного майбутнього Трамп подав у формі повернення до славного минулого: «Make America Great Again» – «Знову зробимо Америку великою». Це правильний підхід, адже енергійний розвиток потребує опори на перевірені досвідом зразки. Для України такого роду консервативна модернізація означає опертя на власні історично перевірені духовні, політичні та економічні моделі. Доведеться серйозно зайнятися нашим минулим, адже нинішня версія української історії має мало спільного з реальністю.

По-п’яте, оскільки олігархічна система в Україні контролює найголовніші ЗМІ, то треба покладатися на застосування цифрових технологій з опертям на адекватні соціологічні моделі. Середньому класу необхідні власні наукові та аналітичні центри.

Якщо підсумувати, то Україні потрібен інший націоналізм – інтелектуальний, культурний і організований, а тому продуктивний. Нинішня ірраціональна і безплідна «бандерівщина» потребує переосмислення з позицій історичної науки XXI століття. Якщо це буде доцільно, то  постіндустріальний націоналізм може й не називатися «націоналізмом». Дональд Трамп переконав, що зі своїм народом треба розмовляти не лише чесно, а й тією мовою, яка йому зрозуміла.

Дональд Трамп, президент США

Україні потрібен інший націоналізм – інтелектуальний, культурний і організований, а тому продуктивний. Не маніпульовані натовпи на майданах, а масова організація середнього класу. Дослідження американського відродження є першочерговим завданням для українського суспільства.  

Ігор Каганець

Консервативна революція Дональда Трампа: уроки для України

2 роки ago
Дональд Трамп, президент США

Україні потрібен інший націоналізм – інтелектуальний, культурний і організований, а тому продуктивний. Не маніпульовані натовпи на майданах, а масова організація середнього класу. Дослідження американського відродження є першочерговим завданням для українського суспільства.  

Ігор Каганець

Чому Дональда Трампа назвали Гітлером, але це не помогло

2 роки ago
Language Ukrainian
Стаття
Кадр з антитрампівського ролика Saturday Night Live
Кадр з антитрампівського ролика Saturday Night Live

Жорстка інформаційна кампанія проти Дональна Трампа розпочалася ще на етапі його висування кандидатом у президенти США від Республіканської партії. Ліберальна преса одразу ж звинуватила його в расизмі та фашизмі. Це виглядало як звичне навішування образливих ярликів, на кшталт «Гітлер також був вегетаріанцем». Проте усі ці спроби принизити  Трампа чомусь давали зворотний ефект: що більше його представляли нацистом, то швидше зростала його популярність. Дивним чином до нього не приставала інформаційна багнюка, що створило йому репутацію «тефлонового» кандидата.

Тоді політтехнологи демократів вирішили, що треба боротися не з Трампом, а з його електоратом – білими американцями, середнім класом. Мовляв, за харизматичного мільярдера голосує виключно «біле сміття» та інші невдахи та маргінали, з якими виборець аж ніяк не захоче себе асоціювати. Наприклад, популярна в США гумористична передача Saturday Night Live (Суботнього вечора у прямому ефірі) на телеканалі NBC випустила пародійний передвиборний ролик на підтримку Дональда Трампа. У ньому прості працьовиті білі американці пояснюють, чому вважають Трампа сильним лідером і хорошим президентом. Але в кінці відеоролика виявляється, що усі ці виборці – відверті нацисти, антиісламісти, скінхеди і куклукскланівці. Фінальний слоган – «Расисти за Трампа».

 

 

Проте й тут педалювання теми «фашизму» призвело до протилежних результатів, а саме до формування пасіонарного ядра прихильників Трампа та їх мобілізації. Понад те: вони дійшли висновку, Трамп – це останній шанс білої Америки. У цьому переконує й демографічна динаміка, адже з кожним роком в США частка білого населення неухильно скорочується. Через 4 роки, з причини триваючого напливу мігрантів і зростання небілого населення, прихід до влади лідера типу Трампа стане просто неможливим.

Отже, образливі ярлики «фашизму» не спрацювали. Але через їх шалену розкрутку в системних ЗМІ, виникло запитання: а може справді існує зв’язок між ситуацією в нинішніх США і гітлерівській Німеччині? Державна радіостанція «Німецька хвиля» запитала про це Томаса Вебера (Thomas Weber) – професора історії та міжнародної політики, засновника і директора Центру глобальної безпеки й управління в Абердинському університеті в Шотландії. На його думку, справді існує певна схожість між успіхом Дональда Трампа і успіхом, який тоді мав Адольф Гітлер. Передусім, обидва є носіями альтернативної політики,  яка хоче вивести США, а раніше – Німеччину, вперед. «Подібність полягає в тому, що в Німеччині 1920–30-х років нижній шар середнього класу і низи суспільства бачили себе жертвами світової економічної кризи, інфляції і наслідків Версальського договору. Як і сьогодні в Америці, коли нижній шар людей середнього класу, що мають білий колір шкіри, відчувають себе переможеними. Вперше за багато десятиліть цей прошарок суспільства думає, що їхнє майбутнє вже не стане кращим, ніж минуле. Вони вважають себе жертвами глобалізації, Уолл-стріт і фінансової кризи. Тому можна говорити про певні подібності в політичній ситуації, яка склалася в сьогоднішній Америці і виникла в націонал-соціалістичний період Німеччини в певних шарах суспільства, і їх готовність підтримати когось, як Трамп або Гітлер» – пояснив професор Томас Вебер. 

Результати екзіт-полу CNN на президентських виборах 8 листопада 2016 р. підтверджують цей висновок. Білі американці становили 70% усіх виборців США, з них за Трампа проголосувало 58%, а за Клінтон 37%. З негрів (12% усіх виборців) і латиносів (11%) за Трампа проголосували відповідно 8% і 29%, а за Клінтон – 88% і 65%.

Отже, Трампа і Гітлера справді зближує, по-перше, орієнтація на середній клас. Це можна назвати фашизмом, адже, згідно з політологічним визначенням, «фашизм – це масовий рух середнього класу». Оскільки основу середнього класу в США складають білі американці, то вони й домінують серед прихильників Трампа.

По-друге – це спрямованість, за словами Томаса Вебера, проти «глобалізації, Уолл-стріт і фінансової кризи». У програмній промові Дональда Трампа в Геттісбургу 22 жовтня 2016 р. йдеться про спрямованість проти шахрайства, брехні політиків і ЗМІ, монополізації та соціального паразитизму, які пронизали американське суспільство. Гострою проблемою є придушення свободи слова – у формі т. зв. політкоректності. Прихильники Трампа впевнені: їм не дають вільно говорити про те, що вони вважають несправедливим. Усі знають про «чорні сім’ї, що живуть на державну підтримку поколіннями», але тих, хто заявить про це, назвуть расистами.

По-третє, це харизматичність і віра у правоту своєї справи. Силу Трампу надавало те, що він висловлював власні переконання, а не те, чого від нього хотіли почути. Це й дало противникам підстави для висміювання його як «маргінала». Але Трамп не став з цим боротися, натомість осідлав цей ярлик і перетворив його на символ революційної альтернативи. Багатьох прихильників він здобув саме поведінкою повстанця проти еліт і створеної ними несправедливої системи.

За даними Федеральної виборчої комісії США, рекламний бюджет Хіларі Клінтон перевищив бюджет Дональда Трампа у 3,5 рази. Висміюванням і демонізацією «ексцентричного мільярдера» займалася величезна пропагандистська машина системних ЗМІ, причому як в США, так і в інших країнах. Майже всі політологи і соціологічні служби пророкували йому поразку. Проте він якимось дивом переміг. Вочевидь, для цього було необхідне дещо більше, ніж сотні мільйонів доларів виборчого фонду, правильні гасла і харизма.

Намагаючись пояснити феномен Трампа, оглядачі говорять про його «політичний нюх», вміння відчувати «дух часу». Свідомо чи інтуїтивно, але Трамп вловив дух переходу світу до постіндустріальної формації.

Індустріальна формація – це передусім масове виробництво і масове споживання, влада монополій і обдурених ними натовпів.  «Великому конвеєру» не потрібні самодостатні особистості – йому треба типізовані «живі гайки» для виробництва і споживання. Тому діяльність індустріальної мегамашини спрямована на перемелювання особистостей, перемішування культур, народів і рас, перетворення їх на однорідний розчин і випікання з нього слухняної обслуги.

Постіндустріальна формація докорінно заперечує такий протиприродний стан.  Її головний сенс – звільнення людини з машинного рабства, набуття нею ментальної і економічної самодостатності, відмова від лицемірства і соціального паразитизму. Тому стара система неминуче буде знесена разом з усіма її інститутами — корумпованою безликою бюрократією, шкідливими виробництвами, отупляючою пропагандою, економічною незахищеністю.

Нині головним світовим центром інноваційного розвитку є США. Тож логічно, що криголамом цивілізаційних змін виступає американський середній клас на чолі з Дональдом Трампом. Запропоновані ним революційні перетворення – це розчистка території для нового світу.

Показово, що до тимчасової адміністрації нового президента увійшов Пітер Тіль – мільярдер з Кремнієвої долини, співзасновник платіжної системи PayPal, апологет криптовалюти. Найважливіше, що Тіль є ідеологом стартапів, тобто інноваційних компаній. Україномовному читачу знайома його книга «Від нуля до одиниці! Нотатки про стартапи, або як створити майбутнє».

Нова цивілізація починається як великий стартап, а її козирем є Дональд Трамп (англ. Trump означає «козир»). Ось тут і захована відповідь на запитання, чому не спрацювали ярлики «фашист», «нацист», «новий Гітлер»? Тому що «Жодна армія не може протистояти силі ідеї, час якої настав» (Віктор Гюґо).  

Ігор Каганець, футуролог 

Опубліковано в "Газеті по-українськи" 22 листопада 2016 р. 

Нацисти за Трампа

Фашизм – це масовий рух середнього класу. Американський середній клас розчищає шлях до постіндустріальної цивілізації. Оскільки його основу в США складають білі американці, то вони й домінують серед прихильників Трампа.

Ігор Каганець

Чому Дональда Трампа назвали Гітлером, але це не помогло

2 роки ago
Нацисти за Трампа

Фашизм – це масовий рух середнього класу. Американський середній клас розчищає шлях до постіндустріальної цивілізації. Оскільки його основу в США складають білі американці, то вони й домінують серед прихильників Трампа.

Ігор Каганець

Чому панівний клас добровільно засвітив свою ганебну власність

2 роки ago
Language Ukrainian
Стаття
Щурячий король
Щурячий король

Після емоційного шоку від прочитання електронних декларацій вітчизняної еліти народ запитує: Що це було? Хто їх примусив виставити на огляд усього світу предмети безглуздої розкоші і кілограми готівки? Версії на кшталт «їм пороблено» не приймаються: колективне безумство повинне мати раціональну причину.

Відповідь дав президент Петро Порошенко 3 листопада на Міжнародному економічному форумі у Львові. Він бадьоро заявив: «Багато тих, хто зараз декларував доходи, приписали собі кеш, думаючи, що це нульова декларація, що це потім дозволить їм уникнути перевірки. Але ключова позиція – підвести риску того, чого не робили 25 років, а далі забезпечити, щоб пояснили, де ти, голубе сизий, взяв ці гроші?»

Оскільки «приписування кешу» мало масовий характер, то це означає, що панівний клас з якогось дива вважав е-декларування легалізацією накопиченої власності. Хтось його переконав, що це амністія, тож після одноразового декларування особа звільняється від необхідності вказувати джерела походження і підстави набуття права власності. Хоча так не буває, адже амністія завжди передбачає обов’язкову сплату податку із задекларованої власності.   

Логічне запитання: хто їх зміг у цьому переконати? Хтось мав бути дуже авторитетний, щоб панівний клас повірив у чудесну амністію без податків. Цей «хтось» мав бути зі своїх. Хто?

Відповідь дав політолог Олексій Гарань на основі опитування 58 експертів. У своєму блозі на «Українській правді» він написав: «Серед політиків, які найбільше зробили для того, щоб система електронного декларування була створена і запрацювала, експерти відзначили насамперед Єгора Соболєва, Петра Порошенка та Віктора Чумака». Отже, Петро Порошенко, тому що із зазначеної трійки саме він є своїм для панівного класу. Тож, згідно з логікою «однокласників», якщо він не боїться, то чого боятися іншим? Мовляв, просто президент-олігарх разом з усією елітою вирішив легалізувати своє майно і почати життя по-новому, щоб надалі ніхто його не запитував «де ти, голубе сизий, взяв ці гроші?»

Навіщо президент Порошенко це зробив? Відповідь дає той же Олексій Гарань: «Значна частина експертів вважає, що заслуга за впровадження електронного декларування лежить не на якомусь конкретному українському політикові чи групі, а на західних партнерах та міжнародних організаціях, які тиснули на українську владу, та громадянському суспільстві». У перекладі з політологічної мови це означає, що Порошенка примусили піти на е-декларування під гарантії його власної безпеки. Тобто, персонально для нього це буде амністія, а для всіх інших – добровільне самовикриття.

Далі: хто ці «західні партнери та міжнародні організації, що тиснули на українську владу»? Однозначно, що йдеться про США, адже тільки вони зацікавлені у наведенні ладу в Україні. Натомість держави Західної Європи, передусім Франція і Німеччина, тяжіють до співпраці з Росією, тому всі санкції проти неї оголосили тільки під шаленим тиском США. Як тільки цей тиск ослабне, то вже на другий день почнеться економічне братання ЄС з РФ.  

Чому країни Західної Європи так ринуть в обійми Росії? Тут є три причини: політична, економічна і корупційна. Політична в тому, що Західна Європа прагне звільнитися від домінування США, яке триває з кінця другої світової війни. Економічна в тому, що з Росією дуже вигідно торгувати. Корупційна в тому, що багато з європейських політиків сидять на корупційному гачку московських спецслужб або банально фінансуються Росією. 

Чому США зацікавлені в тому, щоб Україна була вільною і сильною? Тому що лише Україна може започаткувати створення Співдружності Міжмор’я, яка відсіче Західну Європу від Москви санітарним кордоном від Чорного моря до Балтії. А для цього потрібна українська влада, спроможна подолати корупцію і рішуче воювати за незалежність країни.   

Чому американців так лякає співпраця західноєвропейських держав з Росією?Тому що вона веде до формування неофіційного Континентального блоку, або ж осі Париж–Берлін–Москва–Пекін. Сумарний потенціал цього блоку значно перевищує потенціал США, про що попереджав Збігнєв Бжезінський ще у 1997 році. Формування цього блоку означає спочатку розчленування України, а потім неминуче руйнування Штатів та їх утилізацію переможцями. Відтак вільна, соборна і сильна Україна де-факто є найбільшим у світі стратегічним союзником США.

У чому полягає американська стратегія щодо впорядкування України? З початком українсько-російської війни у 2014 році перед США постало складне завдання: примусити наскрізь корумпований панівний клас захищати незалежність України. З одного боку, для цього треба було очистити Україну від корупціонерів, саботажників і московської агентури. З другого боку, тиск на цю корумповану верхівку міг призвести до її перебігання під протекторат Москви.

Підказку знайшли у відомій технології під назвою «Щурячий король». Вона дозволяє достатньо швидко і надійно позбавитись популяції щурів навіть у досить великому приміщенні. Спочатку треба спіймати їх декілька і залишити у клітці без їжі. Голодні щури через деякий час починають битись між собою і поїдати слабших. Найсильнішого щура, який залишився,  випускають на волю. Закріплена таким чином звичка нищити собі подібних заставляє «щурячого короля» полювати на своїх колег і після короткого часу він їх винищує вщент. У результаті, очищення території відбувається самими ж щурами, до того ж екологічно чисто.

У політиці ця екотехнологія реалізується у той спосіб, що надається рішуча підтримка головному олігарху, який підминає під себе своїх недавніх колег. Він це робить з ентузіазмом, адже його багатство зростає. Після того, як він передушить усіх корупціонерів, з ним завжди можна дати раду, адже працювати з одним простіше, ніж з усією зграєю.  

У чому полягатиме наступний крок антикорупційного очищення України?Оскільки «корупційний клас» засвітив свої майно, то логічно, що усі ці «голуби сизі» мають пояснити, «звідки ці гроші». Для цього буде здійснено обов’язкове декларування корпоративних прав і розкриття кінцевих бенефіціарів, тобто осіб, які отримують прибуток від власності. Це дозволить витягнути на поверхню реальний рух капіталів, виявити «підводні течії» і побачити загальну картину.

Власність, походження якої не зможуть пояснити, буде визнана ганебною.Термін «ганебна власність» походить з римського права, що є основою сучасної європейської правової системи. Згідно з ним, ганебне збагачення може бути стягнуто і від спадкоємця, навіть якщо злочин погашений. Тобто, згідно з римським правом, санкції за нечесне привласнення не підлягають терміну давності.

У сучасних європейських державах правовим відповідником «ганебної власності» є «брудні гроші» та їх «відмивання». Недоторканою є тільки суспільно визнана чесна власність. Її джерелом є праця самого власника. Правильна власність створюється лише внаслідок збагачення суспільства або ж законно успадковується, якщо раніше була надбана чесно.

Ганебну власність можна легалізувати шляхом компенсації суспільству заподіяних збитків. Ці збитки розраховуються й оформлюються як борг, який злочинці мають повернути суспільству протягом визначеного терміну. Така собі «реструктуризація заборгованості», подібно до існуючої в Україні практики повернення боргів за недоплачені комунальні послуги.

Позитивний приклад застосування подібного цивілізованого підходу подала Великобританія, коли в 1997 році на зміну консервативним урядам Маргарет Тетчер і Джона Мейджора прийшла лейбористська партія на чолі з Тоні Блером. Коли лейбористи перемогли на виборах, з часів тетчерівської приватизації (з елементами прихватизації) вже пройшло 18 років. Проте вони вирішили «покопатися в минулому» і ввели спеціальний «податок на непередбачені доходи»: windfall profit tax, буквально «податок на прибуток, принесений вітром». Завдяки податку було отримано понад 5 мільярдів фунтів стерлінгів, велика частина з них пішла на соціальні програми.

Щодо застосування американського антикорупційного досвіду, то в Україні може бути ухвалено аналог Закону Ріко (RICO – від англ. Racketeer Influenced and Corrupt Organizations Act). Його назва дослівно перекладається як «Акт про організації, що знаходяться під впливом рекетирів і корупції». Це федеральний закон Сполучених Штатів. Він дозволяє притягнути до відповідальності керівників злочинного угруповання за вчинення злочинів, які вони «замовили» іншим людям або співучасниками яких вони були. Таким чином, Закон закриває лазівку, що дозволяє комусь, хто, наприклад, організував «замовне» вбивство, уникнути судового розгляду, оскільки він фактично не здійснював злочин особисто.

Згідно з Законом RICO, людина, яка вчинила «принаймні два акти вимагання» зі списку 35 злочинів, може бути засуджена за здирництво. Особи, визнані винними у вимаганні, можуть бути оштрафовані на суму до 25 000 доларів США і засуджені до 20 років позбавлення волі за кожен акт вимагання. Крім того, у злочинця конфіскують всі доходи, отримані нечесним шляхом і прибуток від бізнесу, отриманий через здирницькі схеми.

Перемога на виборах в США Дональда Трампа лише посилить активність США в очищенні України від корупціонерів. Це тому, що фундаментом політики Трампа є очищення Америки від паразитичних процесів, про що він виразно заявив у своїй програмній промові в Геттісбургу 22 жовтня цього року.  

Триваюче очищення України від корупції створює сприятливі передумови для самоорганізації українців на засадах постіндустріального суспільства. Співдружність Міжмор’я має стати вільним простором для передових технологічних і соціальних інновацій з усього світу. Це ще один принципово важливий аргумент на користь українсько-американського стратегічного союзу, адже в науково-технологічному плані США є найпередовішою державою світу.

Ігор Каганець, футуролог  

Ця стаття з незначними скороченнями опублікована в Gazeta.ua 15.11.2016   

Щурячий король

Для очищення від корупції в Україні задіяно екологічно чисту технологію «Щурячий король». Усе робиться з опорою на власні сили, добровільно і з піснями. 

Ігор Каганець

Чесна історія робить друзями: про статтю Андреаса Умланда

2 роки 1 місяць ago
Language Ukrainian
Стаття
Андреас Умланд (нім. Andreas Umland; нар. 1967, Єна, НДР) — німецький політолог. Фахівець з питань ультранаціоналізму, авторитаризму та європейського неофашизму
Андреас Умланд (нім. Andreas Umland; нар. 1967, Єна, НДР) — німецький політолог. Фахівець з питань ультранаціоналізму, авторитаризму та європейського неофашизму

25 жовтня 2016 року в американському журналі «Зовнішня політика» (Foreign Policy) відомий німецький політолог Андреас Умланд опублікував статтю «Погана історія не робить друзями» (англ. Bad History Doesn’t Make Friends). Автор є прихильником вільної України і Співдружності Міжмор’я, тож його дружній погляд зі сторони на стан українського націоналізму є не лише вельми цікавим, а й може бути дуже корисним. 

Головна ідея статті Андреаса Умланда полягає в тому, що правляча в Україні еліта взяла курс на надмірну героїзацію ультранаціоналістичної організації Степана Бандери і перетворення її на еталон українського патріотизму. З цією метою, за словами політолога, «політичні лідери України у 2014 році вирішили передати Український інститут національної пам’яті (УІНП) – головний державний орган, відповідальний за історичну пам'ять, – групі відносно молодих активістів, про наукову кваліфікацію яких нічого не відомо.

З тих пір під керівництвом свого нового директора Володимира В’ятровича інститут намагається обілити ідеологію і діяльність ОУН(б) часів Другої світової війни. За допомогою цілої низки популярних публікацій, виступів у ЗМІ, веб-проектів та інших ініціатив УІНП підносить лідерів цієї групи – таких, як Степан Бандера, Роман Шухевич та Ярослав Стецько, – як національних героїв, витканих з беззаперечного благородства.

 У результаті навіть у той час, коли Україна намагається об'єднатися із Заходом, її горезвісний ультранаціоналістичний рух, релікт військової епохи, користується офіційним визнанням як вершина українського патріотизму. Але – крім інших тривожних наслідків всередині самої України – такий підхід загрожує підірвати вкрай важливі для Києва відносини із західними партнерами».

Андреас Умланд оцінює ситуацію з прагматичної точки зору і констатує, що формування державної ідеології на основі популяризації бандерівського руху є шкідливим для України – як з погляду внутрішньої консолідації, так і з погляду налагодження дружніх стосунків з іншими державами Європи.

«Прославляючи українських націоналістів військового часу, Київ ризикує відштовхнути від себе своїх західних союзників – саме тоді, коли найбільше їх потребує» – з жалем пише політолог. У першу чергу така неадекватна політика підриває українсько-польські стосунки: «Гостро усвідомлюючи російську загрозу, Польща нерідко виступає найбільш наполегливим захисником України в західних організаціях, зокрема, з питань безпеки. Варшава також залишається головним регіональним союзником Києва, оскільки найближчим часом Україна не може розраховувати на приєднання до НАТО чи ЄС. Однак якщо Київ продовжить співати дифірамби руху Бандери, він ризикує віддалити від себе і Варшаву.

Наслідки нездатності України належним чином вивчити і визнати темні сторони свого минулого, а також винести з них урок, уже дають про себе знати. Насправді, вони, як здається, зі зростаючою регулярністю породжують міжнародні скандали. УІНП та інші активісти відчужують найбільш важливих міжнародних партнерів і союзників України в той час, коли країна найбільше потребує їхньої допомоги. З цих та інших причин Україна повинна засвоїти більш академічний підхід до розуміння своєї історії воєнного часу і не втікати від реальності – як це врешті-решт зробила більшість західних країн» – пише німецький політолог.

Щодо останнього речення, то варто згадати про сміливий крок, який здійснила Німеччина в напрямку засвоєння власних історичних уроків. Йдеться про те, що 1 січня 2016 року з ініціативи німецької влади в широкий продаж надійшло критичне видання «Mein Kampf» Адольфа Гітлера. Ця академічна праця підготовлена державним закладом – Інститутом сучасної історії в Мюнхені, який можна вважати аналогом Українського інституту національної пам’яті.

Німецькі історики не побоялися почати відверте дослідження ідеології, яка засадничо суперечить ідеології сучасної Німеччини. Це гарний приклад для дослідників українського націоналізму, який аж ніяк не зводиться до діяльності бандерівської організації. Хоча б тому, що вона була заснована лише у 1940 році, тобто через 11 років після заснування Євгеном Коновальцем первинної Організації Українських Націоналістів у 1929 році.

Про цю справжню ОУН українці майже нічого не знають. Тож якщо УІНП справді займається національною пам’яттю, то варто розпочати з академічного видання засадничих праць з українського націоналізму, написаних самими ж засновниками ОУН. Передусім йдеться про «Націократію» (1935) Миколи Сціборського і «Національний солідаризм» (1946) Осипа Бойдуника-Боярського. Також заслуговують на критичне видання  праці Євгена Онацького, Романа Сушка, Зиновія Книша, Омеляна Сеника, Олега Штуля-Ждановича та інших видатних творців теорії і практики українського націоналізму.

Проте український національно-визвольний рух не обмежувався ОУН. Так, потребує серйозного дослідження діяльність Володимира Кубійовича – доцента Краківського (Яґеллонського) університету, професора Українського Вільного Університету у Празі. Не менш важливою для розуміння націоналізму є творчість філософа Миколи Шлемкевича, а також Дмитра Паліїва – співзасновника найбільшої політичної партії довоєнної Західної України – Українського Національного Демократичного Об'єднання.

Усі згадані вище особистості – істинні європейці, люди високої культури і шляхетного життя. Вони добре знали Європу і творили інший український націоналізм – інтелектуальний і лицарський, без руйнівного екстремізму і фанатизму. Саме цей спадок так необхідний сучасним українським патріотам для творення Нової Європи спільно із західними союзниками.

Проте й ці видатні особистості – це лише вершина айсбергу українського націоналізму. А його істинна глибина і продуктивність – у житті і творчості митрополита Андрея Шептицького (1865–1944). Це зразок аристократичного і, водночас, глибоко народного націоналізму, опертого на метафізику, науку, економіку, менеджмент, еволюційну стратегію. Протягом 43 років митрополит  був найвищим авторитетом серед українців цілого світу. Маючи блискуче європейське виховання і будучи найосвіченішим українцем того часу, він показав продуктивність істинного націоналізму, адже істинне те, що продуктивне.

Церковну реформу митрополит розпочав у 1901 році з того, що створив систему добору талановитих кадрів та їх навчання в кращих європейських університетах. Тож через 10 років він уже мав кваліфікованих однодумців, з якими можна було робити великі справи.

У вигляді національної Церкви граф Шептицький де-факто творив вільну Українську державу. Вдумайтесь: кожен кандидат на священство протягом двох років повинен був пройти курси з управління, городництва, садівництва, бджільництва і ведення господарства. Кожен священик мав обов’язок відкрити читальню, спортивне товариство, братство тверезості, громадську касу взаємодопомоги, благодійну касу – тобто все, що було необхідне парохіянам. У результаті до початку Першої світової війни 60 відсотками усіх господарських установ, кооперативів керували священики, а у всіх інших – священик був головою ревізійної комісії.

Шептицький-підприємець запроваджував мікро-каси для громад, які зберігали їхні заробітки і давали можливість розвитку. На їх основі постала банківська система: митрополит заснував близько 20 народних банків і 6 заводів. У Польщі українців було лише 16,5 відсотків, проте заснований священиками «Маслосоюз» контролював близько шістдесяти відсотків усього експорту молокопродукції Польщі. Завдяки ефективному господарюванню українці суттєво підвищили свій життєвий рівень, адже, згідно з націоналізмом Шептицького, духовно багаті люди мають бути заможними.   

Митрополит Андрей, володіючи більше ніж десятьма мовами, без проблем спілкувався з монархами, духовенством, урядовцями та бізнесменами Європи. Всі свої справи він робив легально, масштабно, фундаментально. Завдяки тому, що Церква засновувала і активно підтримувала молодіжні, військово-спортивні, просвітницькі, культурні та інші громадські організації, у вільній від більшовиків Україні сформувалася нова генерація українців. Вона і здійснила пасіонарний спалах під час Другої світової війни і стала творцем безпрецедентного феномену Української Повстанської Армії. Під час гітлерівської окупації Андрей Шептицький, ризикуючи власним життям,  врятував від смерті сотні євреїв. Вдячна єврейська громада України в травні 2008 року визнала його Праведником.  

Оце і є справжній український націоналізм – просвітлений, творчий, продуктивний. Саме він найбільше лякав Сталіна, тому над компрометацією самого лише Шептицького працював цілий відділ при НКВС. Цей націоналізм багатьох лякає й сьогодні, тому що на тлі  Шептицького діяльність сучасних політиків і церковників виглядає не інакше як жалюгідна імітація і саботаж. Саме цей «націоналізм добрих плодів» потребує найпильнішого академічного дослідження, обговорення і популяризації в Україні, а не бандерівський екстремізм, описаний Андреасом Умландом.    

На завершення своєї статті німецький політолог констатує, що героїзація бандерівщини українською владною верхівкою відверто працює на інтереси Москви: «Найгірше, що прихильність України щодо ОУН(б) багато в чому спрощує російським пропагандистам завдання зобразити Київ фашистським лігвом. Зрозуміло, що початий у 2014 році жорстокий напад Путіна на українську державу став однією з головних причин того, що країна почала звеличувати власних націоналістичних героїв. Однак чим більше українська офіційна історіографія відходить від позицій, традиційно прийнятих на Заході, тим легше Путіну перетягувати на свою сторону нерішучих і сіяти сумніви серед друзів Києва».

Виникає запитання: чому в Україні просувається бандерівщина, яка розколює Україну і псує її стосунки з західними союзниками, передусім Польщею, натомість вигідна Москві? Відповідь: тому, що це прояв сучасної гібридної війни.

Не секрет, що екстремістські, зокрема ультранаціоналістичні організації зазвичай засновуються і підтримуються власними або іноземними спецслужбами. Не є винятком і «Проект Бандера». Як нині відомо, «революційну ОУН» у лютому 1940 року заснував Ріхард Яри – агент НКВД з 1926 року. Він був її реальним керівником, хоча офіційно її очолював Степан Бандера, який у вересні 1939 року вийшов з польської тюрми, де протягом 5 років перебував у суворій ізоляції.  

Головним завданням новоствореної диверсійної організації була фізична ліквідація керівництва і активу ОУН, очолюваної Андрієм Мельником. До червня 1941 року бандерівці знищили до 400 активістів ОУН. Після початку німецько-російської війни рахунок пішов на тисячі. Зокрема, 30 серпня 1941 року в Житомирі бандерівці убили згаданих вище Миколу Сціборського і Омеляна Сеника.

Остаточну ліквідацію Москвою українського націоналістичного підпілля було здійснено за допомогою шефа Служби безпеки ОУН(б) Мирона Матвієйка, кума Бандери. За свої великі заслуги 19 червня 1958 року спеціальним Указом Президії Верховної Ради СРСР Матвієйка помилували і навіть обдарували квартирою в Києві. Він мирно помер у 1984 році на 71 році життя.

Засновник ОУН(б) Ріхард Яри в 1945 році в окупованій радянськими військами Австрії був визнаний  «жертвою нацизму», отримав підтвердження в правах на нерухомість і навіть компенсацію. Там його часто бачили з радянськими офіцерами. Пізніше він придбав садибу площею понад 220 га, де займався господарством, створив конеферму і школу верхової їзди. Помер 1969 року на 72 році життя.

Оце і є відповіддю на невисловлене запитання Андреаса Умланда про те, чому в Україні педалюється «Проект Бандера» як еталон українського націоналізму. Це московська спецоперація гібридної війни, спрямована на дестабілізацію України і позбавлення її підтримки західних союзників. Водночас бандерівщина є засобом консолідації населення РФ навколо Путіна, який начебто захищає росіян від «страшних українських націоналістів».

Що робити українцям? Як посилити внутрішню єдність і знайти у світі нових друзів? Скористатися порадою Андреаса Умланда:  «засвоїти більш академічний підхід до розуміння своєї історії воєнного часу і не втікати від реальності – як це врешті-решт зробила більшість західних країн». Чесно визнати світлі й темні сторінки свого минулого, бо лише чесна історія робить друзями.    

В тему:

Як бандерівці знищили УПА

Постнаціоналізм та історичні орієнтири для новітньої української нації

Трансформагенти, або Корисні ідіоти – головний інструмент гібридної війни

/2016-11/161109_Андреас_Умланд.jpg

Чому в Україні просувається бандерівщина, яка розколює Україну і псує її стосунки з західними союзниками, передусім Польщею, натомість вигідна Москві? Відповідь: тому, що це прояв сучасної гібридної війни. Не секрет, що екстремістські, зокрема ультранаціоналістичні організації зазвичай засновуються і підтримуються власними або іноземними спецслужбами. Не є винятком і «Проект Бандера».

Ігор Каганець

Чесна історія робить друзями: про статтю Андреаса Умланда

2 роки 1 місяць ago
/2016-11/161109_Андреас_Умланд.jpg

Чому в Україні просувається бандерівщина, яка розколює Україну і псує її стосунки з західними союзниками, передусім Польщею, натомість вигідна Москві? Відповідь: тому, що це прояв сучасної гібридної війни. Не секрет, що екстремістські, зокрема ультранаціоналістичні організації зазвичай засновуються і підтримуються власними або іноземними спецслужбами. Не є винятком і «Проект Бандера».

Ігор Каганець

Тримор’я, або Нічого про нас без нас

2 роки 1 місяць ago
Language Ukrainian
Стаття
Мапа держав проекту Тримор'я
Мапа держав проекту Тримор'я

Оскільки українські ЗМІ приділяють мало уваги сучасним тенденціям, які відбуваються в країнах Центральної, Південно-Східної Європи та Балтії, зокрема ініціативі президента Польщі А.Дуди «Трьох морів» або «Тримор’ю», а також ролі України в ній, вважаю вкрай важливим представити аналітичний огляд даної теми. Це питання актуальне та широко висвітлюється у польських ЗМІ, аналітичних та наукових виданнях. Так, 23 жовтня ц.р. авторитетний у Польщі Польський інститут міжнародних відносин, після 4-х річної перерви, відновлює видання журналу «Польський дипломатичний огляд» та на перших сторінках публікує інтерв’ю А.Дуди про національні інтереси Польщі, ґенезу його ініціативи, історичні передумови, сучасні виклики та цілі зовнішньої політики Польщі.

Отже, створення регіонального союзу, групи держав Адріатичного, Балтійського та Чорного морів (пол. АВС) або " Тримор’є" є ініціативою президента А.Дуди, яка як вважають  у польських ЗМІ є продовженням реалізації  ідеї Пілсудського про "Балто-Чорноморський союз", або "Міжмор’я", однак насправді є далекою від неї, принаймні у тому форматі учасників, який сьогодні пропонується польським президентом.

Ідея "Балто-Чорноморського союзу", була виголошена князем Адамом Єжи Чарторийським, як засіб убезпечити Польщу та Європу загалом від російської експансії і передбачала розширення Польщі на південь та включення до її складу Пруссії. Пізніше прихильником Балто-Чорноморського союзу був перший голова відродженої польської держави Юзеф Пілсудський, який вважав що такий союз мав продовжити багатонаціональну та багатокультурну традицію колишньої  Речі Посполитої, утворити федерацію, в яку увійшли б Польща, Естонія, Україна, Литва, Латвія, Білорусія, Чехословаччина, Румунія, Угорщина, Югославія, що дозволило б уникнути державам Центральної Європи домінування Німеччини або Росії.

Також ідея подібного союзу активно вивчалася та  розроблялася українськими науковцями, державними діячами, зокрема Ю. Липою, С. Рудницьким та М. Грушевським, прихильником такого союзу був також В’ячеслав Чорновіл.

Представлена «Ініціатива Трьох морів» А.Дуди, в Україні під час щорічної наради послів 24 серпня 2016 року з нагоди 25 річниці Незалежності України, а згодом  і на саміті у хорватському Дубровнику показала, що Україна поки що залишається за її межами, а у цьому регіональному союзі могла б бути польським союзником, працюючи разом з нею "для будівництва спільноти народів регіону». Однак, чи не є це повторенням помилок Східного партнерства, яке  гарно виписане на папері, та не працює в реальності, з причини неможливості його достосувати до українських реалій та відсутності доступних, прозорих механізмів фінансової, економічної, безпекової співпраці?

Під час виступу у Києві президент Польщі наголошував на тому, що Центральна і Східна Європа повинні отримати свою власну політичну суб'єктність, щоб не стати полем для гри великих гравців і такі дії повинні бути реалізовані в рамках ЄС і НАТО. Переконував, що йдеться про створення блоку країн незалежних від великих країн на сході та заході. На його думку, необхідно відійти від поділу на центр і периферію, а також " трансферу односторонніх моделей " від західних країни  до східних в рамках ЄС.

У Хорватії на першому саміті «Тримор’я» були присутні представники 12 країн, але тільки половина з них були рівні рангу Дуди. На рівні президентів були представлені Хорватія, Польща, Угорщина, Литва, Словенія та Болгарія.  Чеська Республіка, Словаччина, Румунія, Австрія, Естонія і Латвія – представлені на рівні міністрів і віце-міністрів.

У своєму інтерв’ю від 23 жовтня 2016 журналу «Польський дипломатичний огляд», який видається Польським інститутом міжнародних відносин, А.Дуда пояснює принципи на які має опиратися зовнішня політика Польщі, зокрема заявляє: «У політиці не йде мова про те, щоб всім подобатися. Політики - пристосуванці, які провідують гасло "адаптація", насправді є конформістами… Девізом польської зовнішньої політики завжди повинен бути принцип "Нічого про нас без нас!". Вважаю, що повинні ми розуміти це гасло, як обов’язок нинішньої політики, активного впливу на те, що експерти називають міжнародним співтовариством. Для проведення нашої незалежної зовнішньої  та економічної політики… Польща є одним з найдинамічніших суспільств в Європі, голодних на успіх. Зовнішня політика не може бути продиктований комплексами, а особливо комплексом неповноцінності. Ніколи не варто переоцінювати свою позицію і силу, але також ми не повинні дозволити себе переконати, що в принципі не на все маємо вплив і нічого від нас не залежить. Потрібно мати ініціативу».

За словами А.Дуди одним із стовпів сильної польської позиції в Європі має бути тісна співпраця з усіма країнами Центральної та Східної Європи. "Я ніколи не приховував, що я йду слідами Леха Качинського, який вважав, що хороші, дружні відносини з іншими країнами в регіоні допомагають Польщі реалізувати свої інтереси. Я особисто хотів би, щоб в рамках регіонального співробітництва ми були зосереджені не тільки на чисто політичних, а й економічних питаннях. Слугує цьому співпраця в рамках  групи країн Тримор’я (пол.Trójmorza) ( Адріатичне - Балтійське - Чорне море). Звідси натиск на розвиток інфраструктури на осі Північ-Південь. Розширення співпраці в регіоні також потребує великомасштабних проектів, в результаті чого отримають вигоду всі. Тому хотів би, щоб її результатом було б, серед іншого, створення надшвидкісної залізниці, що сполучала б Таллінн і Дубровник, з відгалуженнями до Відня, Києва, Бухареста, Софії та Белграду. Такого типу колії бракує у цій частині Європи", - сказав Дуда.

Флагманськими проектами «Тримор’я» мають стати створення газового коридору "Північ-Південь" з метою диверсифікації джерел надходження енергоресурсів, який з'єднує вже існуючий LNG термінал в польському Свіноуйсьце з терміналом на хорватському острові Крк. Також Дуда вважає важливим реалізацію проекту  автошляху "Via Carpathia". Який знову ж таки проходить повз Українську територію.

Аналізуючи політичну та економічну  ситуацію регіону Центральної та Східної Європи, а також зовнішньополітичні аспірації Польщі, можна робити висновок, що ідея об’єднання малих держав трьох морів є позитивною з точки зору економічної, культурної та політичної співпраці. У цьому відношенні концентрація економік східноєвропейських країн ( а вони разом  переважають економіку Росії), могла б зіграти вирішальну безпекову роль не тільки для Європи, а для всього світу.

Однак відсутність там України, або її участь  на певних умовах є фактично визнанням сфери впливу Росії, що робить це об’єднання недостатньо сильним у безпековому вимірі. Також країни регіону мають дуже різні інтереси, наприклад по відношенню до Росії. Крім того, польсько - українські відносини обтяжені різними підходами до історичних подій на Волині, ролі УПА, політики уряду Польщі у період 1930–1939 рр., пацифікації Галичини. Чи буде це утворення в рамках ЄС дієвим інструментом протидії сучасним загрозам, чи вдасться учасникам знайти спільні інтереси, чи вистачить мудрості виробити стратегію злагодженого існування та взаємодії покаже час.   Адже створення  Союзу трьох, а в майбутньому може і чотирьох морів є архиактуальним питанням.

Отже, у разі бездіяльності та безініціативності ми знову залишаємося на периферії, стаємо об’єктом або засобом для досягнення політичних, економічних цілей інших держав, плентаючись за ними, чекаючи поки нас покличуть, приймуть чи щось запропонують.  Звісно, плідна співпраця та надійні союзники є важливим та цінним для України та регіону.  Однак варто пам’ятати, що про нас згадають в останню чергу у разі якщо проявлятимемо свою слабкість та інертність. Чи не час нам самим ініціювати формати співпраці, діяти з точки зору українського інтересу на умовах для нас прийнятних і вигідних. Маючи величезний людський потенціал,  географічні та природні  ресурси сьогодні є всі шанси активно діяти та досягати вищих цілей, досягати неможливого для себе і нашої країни, адже якби люди робили тільки те, що вбачається можливим то сьогодні сиділи б пещерах.

Наступний форум на високому рівні країн Трьох морів  відбудеться в червні 2017 року у Вроцлаві, тож варто Україні виступати з власними ініціативами бачення майбутнього цього регіонального союзу.

Ірина Верещук, президент Центру Балто-Чорноморських досліджень
Ірина Верещук, президент Центру Балто-Чорноморських досліджень
Мапа країн-учасників проекту Тримор’я

Ідея об’єднання малих держав трьох морів є позитивною з точки зору економічної, культурної та політичної співпраці. Однак відсутність там України, або її участь  на певних умовах є фактично визнанням сфери впливу Росії, що робить це об’єднання недостатньо сильним у безпековому вимірі. 

Ігор Каганець

Тримор’я, або Нічого про нас без нас

2 роки 1 місяць ago
Мапа країн-учасників проекту Тримор’я

Ідея об’єднання малих держав трьох морів є позитивною з точки зору економічної, культурної та політичної співпраці. Однак відсутність там України, або її участь  на певних умовах є фактично визнанням сфери впливу Росії, що робить це об’єднання недостатньо сильним у безпековому вимірі. 

Ігор Каганець

Довга гра, або Чи винуватий народ, що обирає псевдоеліту?

2 роки 2 місяці ago
Language Ukrainian
Стаття
Творимо новий світ!
Творимо новий світ!

Річ у тім, що за своєю природою людина є соціальною істотою. Вона може нормально розвиватися тільки в соціумі, тобто тоді, коли є частинкою соціального організму.

Кожен соціальний організм, подібно до індивідуального організму, має голову і корпус. Призначення голови – осмислювати колективне життя і здійснювати відповідальне управління, призначення корпусу – живити голову і виконувати її накази.

Для забезпечення цього розподілу соціум влаштований так, що функцію колективної голови може виконувати не більше 5% населення. Натомість решта 95% від природи схильні довіряти голові і підтримувати її рішення. Докладніше про це у статті: Маги і політики, або як відростити голову.  

Народна голова може бути рідною або чужою. Якщо голова усвідомлює себе частинкою народного організму і пов’язує з ним своє життя, то вона спроможна до компетентного управління. Якщо ж голова чужа, то  ставиться до народного тіла як до об’єкту відвертого визискування чи прихованого паразитизму.

Сучасний український народ перебуває у стані тіла без власної голови. Функцію голови виконує чужорідна олігархічна верхівка і бюрократичний апарат, сформований ще за СРСР. Саме цей олігархічно-бюрократичний пануючий клас нині диктує свої правила гри. Тому його правління – це постійні «схеми».

Утворена паразитичним класом форма державного правління являє собою приховану диктатуру: органи влади де-факто формуються згори донизу, а електорат виконує роль статистів політичної вистави.

Інакше й не може бути, оскільки соціум, що не має власної голови, неминуче виконує накази чужої. То чи можна звинувачувати український народ у тому, що він постійно легітимізує на виборах чужорідну голову? А що йому залишається робити, якщо нема власної.

Найголовніше і найактуальніше завдання українського народу полягає у вирощуванні власної голови. Такого роду прецеденти уже були в українській історії. Останній раз це відбулося на початку попереднього 532-річного сонячно-місячного циклу, який розпочався у 1483 році. Ось як про це писав Євген Маланюк: «Справді, на перший погляд, є то чудом нашої історії: обезголовлений національний організм – власним внутрішнім зусиллям – вирощує собі голову. Провідна верства – здрібнілі князі й боярство, пізніше навіть єпископат – втягається механізмом польської державности... І от, на зміну відумерлій аристократії „несподівано", бо в історично-короткім часі, з'являється аристократія нова, з'являється „чудом", бо ніби з „нічого" зроджена. Козацтво... було зроджене з лона обезголовленого національного тулубу».   

Тіло без власної голови – це етнос, тіло з власною головою – це нація.

Для початку націотворення потрібні духовний імпульс і прискорювач (каталізатор).

Півтисячоліття тому духовний імпульс був пов’язаний з Реформацією, в рамках якої в Україні відбулося відродження арійської традиції у формі аріянства (социніанства) і козацької віри. Прискорювачем націотворення були постійні національно-визвольні війни, результатом яких стало формування української держави Богдана Хмельницького – Війська Запорозького, або Першого Гетьманату.

У наш час духовний імпульс пов’язаний з переходом до постіндустріальної суспільно-економічної формації і екологічного (природовідповідного) мислення, проявом якого єпостіндустріальний солідаризм. У 2017 році Україна офіційно відзначатиме 500-річчя Реформації.

В якості прискорювача нині виступає гібридна війна Московії проти України і всього вільного світу, а також кровна зацікавленість країн Центрально-Східної Європи і США у творенні Співдружності Міжмор’я – див.: Гібридний прискорювач, або Основи формування козацької республіки постіндустріальної ери.

Поживним середовищем для вирощування колективної голови є всесвітній рух українських волонтерів і добровольців, який складає від 5 до 10% населення України. Нагальним завданням «нових козаків» є вироблення моделі постіндустріальної Української держави і спільне практичне державотворення. Заснування Третього Гетьманату – це життєве призначення й історична відповідальність «нового козацтва».  

Державотворча робота нині відбувається у кількох паралельних напрямках – в залежності від масштабності і глибини усвідомлення проблеми.

На рівні «короткої гри» українцями ведуться роботи з формування новітніх політичних партій.

На середньостроковому рівні докладаються зусилля для реорганізації суспільства на основі сучасних цивілізаційних тенденцій.  

«Довга гра» передбачає формування нової генерації українців, яка б володіла стійким комплексом якостей і була спроможною передати їх своїм дітям і внукам. Фактично, це рівень формування нової раси.

На рівні «довгої гри» працює спільнота Інституту Міжмор’я, яка робить наголос на докорінну зміну світогляду, реалізацію «новим козацтвом» прихованого людського і боголюдського потенціалу, опанування активного довголіття з виходом на фізичне безсмертя.

З цією метою здійснюються дослідження правильного харчування, фізичної активності, психофізичного очищення, передового світогляду, традиційних і нових релігійних практик.

Наша «довга гра» починається з популяризації постіндустріальних досліджень на  сайті «Народний Оглядач» і формування передової освітньої системи у вигляді мережі сайтів Intermarium Institute.  Це наше завдання і наша відповідальність.  

Творимо новий світ!

Творимо новий світ!

В Україні активно просувається думка, що народ не має права нарікати на існуючу владу, адже він сам її обрав. Погодитися з цією думкою означає погодитися з теперішнім ганебним станом. Чому?

Ігор Каганець

Довга гра, або Чи винуватий народ, що обирає псевдоеліту?

2 роки 2 місяці ago
Творимо новий світ!

В Україні активно просувається думка, що народ не має права нарікати на існуючу владу, адже він сам її обрав. Погодитися з цією думкою означає погодитися з теперішнім ганебним станом. Чому?

Ігор Каганець

Як розвивається проект демосів Міжмор’я: новини розробки

2 роки 2 місяці ago
Language Ukrainian
Стаття
Обговорюємо, пропонуємо, плануємо
Обговорюємо, пропонуємо, плануємо

Головною проблемою України є аморфність (неструктурованість, неорганізованість) населення, що робить його вразливим щодо зовнішніх маніпуляцій. Природною формою самоорганізації є багаторівнева мережа демосів. Нагадаю, що демоси (від укр. «демено» – кермо) – це постіндустріальні, природовідповідні, добровільні, солідарні самокеровані спільноти особисто знайомих людей чисельністю до 105 членів з керівним органом (старшИною) у складі 5 осіб, кожна з яких персонально відповідальна за виконання однієї 5 системних функцій:

  1. голова: загальне управління (політичний блок),
  2. радник: освіта (науково-світоглядний блок),
  3. правник: справедливість (правовий блок),
  4. захисник: миротворчість (силовий блок);
  5. скарбник: господарство (економічний блок).  

Докладніше – у словниковій статті Демоси.

Першим кроком у напрямку розробки мережі демосів є створення діючого прототипу – мережі Інституту Міжмор’я.

Мережа має три рівні: 1) загальний сайт Інституту, 2) сайти 5 кафедр, 3) сайти здобувачів (дипломників).

Мережа Інституту має спрощений функціонал, оскільки будується за лідерською моделлю, яка не передбачає виборності всередині демосів. Прийом бажаючих до демосу в ролі козаків і призначення старшини здійснює голова сайту.

Якщо ж козаки виявляться незадоволеними роботою голови демосу, то вони здійснюють «голосування ногами» – самостійно покидають демос і переходять до іншого демосу  або засновують власний (реєструються здобувачами на відповідній кафедрі).

На поточному етапі розробки маємо базовий сайт http://intermarium.institute. Цей сайт є веб-конструктором, оскільки на його основі буде легко створити власний сайт і персоналізувати його під власні потреби (коротка і повна назва, місія і мета, кольорова схема, назви рубрик, налаштування презентації тощо).

Завдяки такому підходу всі сайти мережі Інституту будуть різними, але матимуть подібну навігацію. В результаті людина, яка опанувала хоча б один сайт, легко орієнтуватиметься на всіх інших.

Нині сайт Інституту Міжмор’я активно розвивається: виправляються неточності, додаються нові функції, наповнюється контент.

Незабаром буде запроваджена єдина точка входу на сайти мережі Інституту (SSO-авторизація). Це означає, що користувач, який увійшов до мережі, отримує доступ з відповідними правами до всіх сайтів мережі.

Сайт Інституту Міжмор’я розроблено на основі платформи Drupal-8. Головними якостями сайту є легкість, швидкодія, простота, інтуїтивний інтерфейс, лаконічність, персоналізація, орієнтація на мобільні пристрої, застосування передових рішень.  

Наступний крок: на основі базового сайту створюємо спочатку 5 сайтів кафедр, а згодом – сайти здобувачів вченого звання магістра відповідної кафедри Intermarium Institute.

Докладніше про демоси: Демоси Ісуса Хреста: брахмани, кшатрії, господарі

Для розробки софту використовуємо систему управління проектами Trello:

Дошка Trello з картками завдань
Дошка Trello з картками завдань
Як розвивається проект демосів Міжмор’я: новини розробки

Розробка сайту Інституту Міжмор’я відбувається на передовій платформі Drupal-8. Головними якостями сайту є легкість, швидкодія, простота, інтуїтивний інтерфейс, лаконічність, персоналізація, орієнтація на мобільні пристрої, застосування новаторських рішень.

Ігор Каганець

Як розвивається проект демосів Міжмор’я: новини розробки

2 роки 2 місяці ago
Як розвивається проект демосів Міжмор’я: новини розробки

Розробка сайту Інституту Міжмор’я відбувається на передовій платформі Drupal-8. Головними якостями сайту є легкість, швидкодія, простота, інтуїтивний інтерфейс, лаконічність, персоналізація, орієнтація на мобільні пристрої, застосування новаторських рішень.

Ігор Каганець

Економіки країн Міжмор'я вдало доповнюють одна одну

2 роки 2 місяці ago
Language Ukrainian
Стаття
Ідеальна доповнюваність
Ідеальна доповнюваність

Існують теми, які в тій чи іншій мірі популярні завжди. Вони то відходять з центру уваги, то повертаються в коло обговорюваних питань знову. Одна з таких тем - методи і концепції спільного розвитку Східної Європи. Ось і зараз на тлі зміни моделей економік і супутніх великих і малих криз в регіоні заговорили про регіональну кооперацію.

Думаючи про майбутнє України, природно, варто поставити собі питання: ким і чим буде країна через 10,15, 20 років. Які відносини з сусідами. Яка ресурсна база. Причому в останньому ключовим є вже не природні ресурси, а технології, знання, люди.

Мало проводити реформи заради реформ. Необхідно думати про своє місце в світі. Бажано унікальне, потрібне всім. Це дає гарантії розвитку, доходів. А також безпеки і суб'єктності.

Виникає питання: а як оцінити перспективи України? Складно. Можна писати розлогий текст з купою формул і довгими поясненнями. Але навіщо, якщо частина такої роботи зробили за тебе інші. Дивовижно, але мало хто звернув увагу на текст «Що Росія може і не може виробляти замість нафти». Його написав для Московського центру Карнегі Марат Атнашев.

Суть не в статті, а в методології, розробленої і запропонованої проектом Harvard's Center for International Development (CID).

Ідея проста: кожне нове наукове знання стає доступним після освоєння декількох суміжних. При цьому важливі не тільки теоретичні знання, а й практичний контакт - передача технологій. Адже опір матеріалів та фізику згоряння проходять в університетах (а може і деяких в школах) сотні тисяч людей. Але спроектувати більш-менш вдалий двигун внутрішнього згоряння здатні не багато. Пустити в серію - ще складніше.

Ось на цьому фахівці Гарвардського Університету під керівництвом доктора Ріккардо Хаусмана і створили модель складності економік.

Все геніальне просто: використовується теорія графів для демонстрації зв'язків між різними технологіями. В першу чергу технологіями випуску продуктів, доступних на світовому ринку. Експорт країни наноситься на базову матрицю. Тобто позначаються точки. І по тому, як розміщені ці точки можна оцінити складність економіки. Ось граф світового виробництва за типами продукції.

Граф світового виробництва за типами продукції
Граф світового виробництва за типами продукції

Щоб не займатися рерайтом дам цитату з тексту пана Атнашева: «Виділяються кілька великих кластерів: легкої промисловості (зелений), машинобудування (синій), електроніки (бірюзовий), хімії і фармацевтики (фіолетовий), сільського господарства (жовтий). Відстань між точками відображає простоту освоєння однієї технології при наявності іншої.

Економіка природним чином розвивається навколо існуючих технологій, поступово освоюючи сусідні простори. Стрибки на віддалені точки занадто ризиковані і рідко вдаються. Для освоєння нової технології необхідний контакт з експертом і накопичення в його присутності достатнього особистого досвіду».

Якщо продукція країни знаходиться «на периферії павутини» - маємо справу з сировиною. І стає зрозуміло, що навіть чудово вирубуючи ліси, вирощуючи зерно або виплавляючи метал, зайнятися, наприклад, новими матеріалами, хімією високих з'єднань ой як непросто. Така країна може бути багатою до тих пір, поки її ресурс-сировина затребувані. Але найменші коливання цін загрожують колосальними проблемами. Що, в принципі і спостерігаємо сьогодні.

І навпаки, економіка зі складною структурою є більш стійкою. Адже якщо випуск одного типу продукції передбачає володіння декількома технологіями, можна легко (і без великих витрат) змінити систему господарювання. Та й перспективи подальшого розвитку такої країни дуже і дуже непогані.

Виходячи з положення продукції і структури економіки, виведено маркер під назвою Індекс складності економіки (Economic Complexity Indicator, (ECI)). Кому цікаві математичні викладки за цим параметром і іншим, згаданим нижче, - ось посилання на формули.

Крім того фахівці ввели ще один термін - стійку конкурентну перевагу (Revealed Comparative Advantage - RCA). Якщо грубо, то це оцінка наскільки та чи інша країна виробляє товару більше «своєї природної частки». Де частка - сукупне виробництво, пропорційно розділене між усіма країнами. Природно, що у сировинних економік RCA по ключовим сировинним ресурсам великий. Але це нічого не дає. Чому: читай вище.

А ось показник RCA по складним технологіям, розміщеним в середній частині графа, - вже щось значить.

Де Україна сьогодні?

На цьому етапі спробуємо визначити місце різних країн регіону, а також шлях розвитку.

Для простоти і наочності порівняння я звів дані графіків за 2000, 2009 і 2014 роки трьох країн: Білорусі, Україні та РФ. Адже стартові умови - пострадянські економіки - були у всіх приблизно однакові.

Чому ці періоди? 2000 і 2009 - роки після криз. 2014 року - останнє актуальне оновлення. Тобто можна простежити динаміку, які висновки зробили уряди країн з потрясінь. 

Графіки за 2000, 2009 і 2014 роки для Білорусі, України та РФ
Графіки за 2000, 2009 і 2014 роки для Білорусі, України та РФ

Великі кола - товари з великим коефіцієнтом RCA. Складність економіки можна оцінити за кількістю точок в центрі «сірого клубка».

Як бачимо, спочатку три країни перебували в більш-менш однакових умовах. У РФ було мало технологій «в центрі». Але працювала практично вся периферія. Що при грамотному витрачанні коштів від продажу сировини давало можливість ускладнити економіку. В Україні і Білорусі ситуація була кращою. Але динаміка, на жаль, невтішна.

Всі три країни почали сповзати на периферію складності своїх економік. З різною швидкістю. Росія, природно, лідер в категорії «як вбити перспективу власної країни» - за 14 років повністю очистила центр графа.

В Україні і Білорусі ніби краще, але теж безрадісно. Є кущі. Але вони з кожним роком стають рідше. Суть не у втратах технологій, а в відставанні. Нові знання вводяться в економіку, а старі поступово відходять на периферію. У такому явищі, як розвиток, потрібно дуже сильно бігти, щоб хоча б залишитися на місці.

Любителям цифр дам таблицю індексів ECI по роках

  Україна, ECI= Білорусь, ECI= Росія, ECI=

2000

0.5245137

0.8852488

0.5337269

2009

0.5010821

1.013483

0.1267938

2014

0.4206843

0.8093519

0.0518671

 

Для порівняння: ECI Німеччини за 2014 рік склав 1.922, Чехії 1.673 і Польщі 0.93.

Картина безрадісна: до складних і стійких економік, так би мовити, «три дні на оленях». Це - якщо думати лінійно. А якщо поглянути на діаграми під іншим кутом?

Технології, як відомо, не народжуються у повітрі. Їх хтось передає. Тобто, якщо держава займається залученням інвестицій і, найголовніше, науково-технічним співробітництвом з іншими, складність економіки збільшується. Питання з ким співпрацювати.

Регіональна кооперація як шлях до суб'єктності, успіху і розвитку

І тут мені пригадалася стара, дуже стара ідея. Яка має безліч назв: було ВКЛ, потім Річ Посполита. Потім була ідея українських еліт трансформувати її. Республіку залишити. Але кількість народів збільшити до трьох. Вийшло так, як вийшло.

Але потім були тези «слов'янського світу» (якщо пам'ятаєте, спочатку вони формулювалися хорватами і чехами без «участі» Росії). Пізніше - Інтермаріум Пілсудського. Сьогодні «Балто-Чорноморська дуга». Одним словом назв багато - суть одна.

Та й сам я в свій час писав про те, що економіки, наприклад, Білорусі та України прекрасно доповнюють одна одну. Наклав діаграми одна на одну. Так воно і є. Жодного (!) перекриття основних експортних технологій. Пішов далі: додав Польщу, Словаччину, Литву і Румунію. І для порівняння дав граф німецької економіки.

Графік доповнюваності економік
Графік доповнюваності економік

Цікаве порівняння, чи не так? Причому (спеціально перевіряв) перетинів графіків практично нема. Ну, якщо бути точним, є збіги в трьох точках. З більш, ніж 150-ти. А ось якщо говорити про доповнення технологій, стає очевидно, що в разі подібної кооперації така «спільна економіка» за своєю складністю і перспективам розвитку перевищує можливості економіки Німеччини. Навіть у фінансовому плані: банальний експорт. Сумарні показники країн за 2014 рік склали близько 450 млрд. доларів. У Німеччині 1 320 млрд. Цифри вже можна порівнювати.

Вирішив ускладнити завдання. Зазначений вище графік - відображення технологічної складності при виробництві товарів з рівнем стійкої конкурентної переваги (RCA) рівним одному. Тобто товари, які не такі вже й унікальні для світового ринку. Поставив параметр RCA на 5,5 (дуже висока конкурентна перевага), отримав графіки і знову звів їх в одне. Картина вийшла ще більш вражаюча:

Графік доповнюваності економік з погляду високої конкурентної переваги
Графік доповнюваності економік з погляду високої конкурентної переваги

Країни регіону мають технології і товари з надзвичайно високою конкурентною перевагою практично у всіх областях. Причому значна їх частина знаходиться в середині графа. Це складні технології, товари з високою доданою вартістю.

І для порівняння Німеччина... Де нема ЖОДНОЇ позначки. Тобто найбільша економіка Європи в категорії високо запитуваних технологій вже поступається «потенційному союзу» країн, що розвиваються.

Що з цим робити або чому потрібно шукати нових союзників

Цікава картина, чи не так? Чудова ілюстрація справедливості тез про успіх регіонального союзу країн Східної Європи. Не обов'язково (і навіть небажано) мати союз у вигляді держави. Але щось на зразок економічного інтеграційного об'єднання - чому б і ні. Тим більше, що таке формування за своїм існуючим (!) потенціалом може пережити можливу кризу старенької Європи з її Європейським Союзом. Тим більше, що оцінки потенціалу зростання економік у всіх країн досить великі. Той же Гарвард дає наступні прогнози перспектив середньострокового зростання: Україна - 41-е місце в світі за темпами зростання, Румунія 43, Словаччина 45, Білорусь 51, Польща 53, Литва 70-е. Це без урахування кооперації - оцінка кожної з країн «окремо». У рейтингу, нагадаю, 121 держава.

З іншого боку, є і ложка дьогтю. Я не дарма привів в ілюстраціях дані Німеччині. Погодьтеся, позиція цього європейського гіганта в разі виникнення «скромною групи країн, що розвиваються» буде вже не такою істотною. Йдеться про появу нового центру сили. І тут не потрібно бути екстрасенсом, щоб зробити висновок: подібний сценарій дуже і дуже неприємний Берліну. Можливо, і Парижу. Тобто сьогоднішні союзники по «Нормандській четвірці» вже завтра будуть думати, що робити з Україною, Польщею, Білоруссю, Литвою. Якщо ці країни почнуть рух один до одного.

З іншого боку, на двох потужних європейських державах світ клином не зійшовся. І це вже завдання дипломатів: шукати точки дотику інтересів з іншими гравцями. На континенті є і Британія, і Швеція. У світі - Японія, США, Китай.

Одним словом, цікавий сценарій вимальовується. Ще цікавіше буде спостерігати за його реалізацією і результатами роботи.

Переклад з російської - AR25.org

Ідеальне поєднання

Економіки країн - майбутніх членів Міжмор'я - відмінно доповнюють одна одну і мають потенціал для перетворення на найпотужнішу і найдинамічнішу силу оновленої Європи. Економіка Німеччини в категорії високо запитуваних технологій вже поступається «потенційному союзу» країн Балтійсько-Чорноморської осі. 

Ігор Каганець

Економіки країн Міжмор'я вдало доповнюють одна одну

2 роки 2 місяці ago
Ідеальне поєднання

Економіки країн - майбутніх членів Міжмор'я - відмінно доповнюють одна одну і мають потенціал для перетворення на найпотужнішу і найдинамічнішу силу оновленої Європи. Економіка Німеччини в категорії високо запитуваних технологій вже поступається «потенційному союзу» країн Балтійсько-Чорноморської осі. 

Ігор Каганець

Чому пробуксовує міждержавний проект Міжмор’я

2 роки 2 місяці ago
Language Ukrainian
Стаття
Міжмор’я
Міжмор’я
Спільний ворог

У наш час головним мотивом формування співдружності Міжмор’я є загроза розширення гібридної війни, яку Москва веде проти України. Тобто об’єднуючим чинником для країн Балтійсько-Чорноморського регіону є спільний ворог і спільний страх. Якщо максимально увиразнити проблему, то її можна звести до гасла «Об’єднання або смерть». Йдеться про виживання у протистоянні з ворогом без моральних обмежень, який має ядерну зброю та розгалужену терористичну мережу. Проте навіть ця смертельна загроза виявилася недостатньою спонукою для творення Україною, Польщею і Литвою найпростішого і найочевиднішого – оборонного союзу.

Міжмор’я можливе тільки як постіндустріальний проект

Річ у тім, що співдружність Міжмор’я неможливо створити як ще один проект індустріальної формації – подібно до Радянського чи Європейського союзу. Перший вже розпався, другий розпадається. А все тому, що час індустріалізму закінчився і людство здійснює перехід до нової – постіндустріальної формації. Неможливо створити здорове з невиліковно хворих компонентів.  Звідси простий висновок: Міжмор’я можливе тільки як постіндустріальний проект, спрямований на творення нової цивілізації – Нової Європи.   

«Великий конвеєр»

Індустріальна формація сформувала соціальну мегамашину, в якій людина є лише «живою гайкою». Економічною основою індустріалізму є масове виробництво і масове споживання однотипних товарів.

Для обслуговування елементів «великого конвеєра» потрібен вузькоспеціалізований персонал. Його підготовкою займається масова освіта, головним завданням якої є формування в людини «машинного мислення». Передбачення фантастів про повстання машин і підкорення ними людей уже збулося.

Світоглядною основою індустріалізму є уявлення про людину як слабку, несамостійну істоту, спроможну вижити лише як частинка мегамашини. Саме вона надає людям все, необхідне для життя: народження в пологовому будинку, виховання, освіту, квартиру, одяг, таблетки, вакцини, електроенергію, продовольство, розваги тощо.

Формою державного устрою в індустріальній формації є прихована диктатура владної верхівки. Централізоване керування здійснює спеціально навчена і лояльна до мегамашини бюрократія, яка працює в єдності з олігархатом.

Політична і економічна влада здійснюється шляхом маніпуляцій натовпами. Щоб зробити суспільство податливим до маніпуляцій, здійснюються системні заходи з ослаблення його фізичного здоров’я, соціального розпорошення, формування вкрай спотворених уявлень про природу людини і суспільства, історичний розвиток і сучасний стан. Усе це тримається як на прихованій, так і на відвертій, супернахабній брехні.

Індустріальна формація вичерпала себе, переживає гостру кризу і розвалюється під тиском постіндустріальних новацій, що ростуть як гриби після дощу.  Докладніше: Індастріал, ультраіндастріал, постіндастріал – що це таке?

Звільнення людини – базова ідея постіндастріалу            

Нова формація є повним, докорінним і рішучим запереченням старої. Її головна ідея полягає у звільненні людини і досягненні нею самодостатності за допомогою включення в демоси – спільноти, у яких всі знають всіх.

Економічною основою постіндустріальної формації є індивідуалізоване (ручне або роботизоване) виробництво, індивідуалізоване споживання, неонатуральне господарство, енергетична, продовольча та інформаційна незалежність.

Постіндустріальна освіта спрямована на вміння вчитися і швидко пристосовуватися до мінливого світу, що переживає стрімку трансформацію.

Формою державного устрою є влада демосів, тобто демократія в первинному сенсі цього слова. Демоси перебувають у постійному процесі синергетичної взаємодії і змагальності.

Базовим принципом постіндустріальної формації є несприйняття будь-якої брехні. Висока і стійка продуктивність постіндастріалу тримається на правді. 

Вільний простір для цивілізаційних інновацій

Оскільки Міжмор’я – це проект майбутнього, то його можна здійснити лише у формі вільного простору для інновацій – світоглядних, організаційних, освітніх, економічних, технологічних. Нинішня індустріальна система чинить енергійний опір, але постіндустріальний інноваційний потік вже не зупинити.    

Звільнення завжди починається з духовної-світоглядної сфери: «І пізнаєте істину, і істина визволить вас» (Іван 8.32). В нашому випадку йдеться про докорінну зміну всієї світоглядної моделі.

З одного боку, це важкий процес, адже світоглядна картина – це не лише нематеріальна інформація, а й цілком матеріальні нейронні комплекси головного мозку. Тому зміна світоглядної моделі означає для людини фізичне перетворення її найважливішого органу. Якщо це перетворення відбувається занадто швидко, то людина навіть може відчувати фізичний біль.

З іншого боку, вкрай необхідне звільнення від помилкових стереотипів і скидання тягарів минулого – це приємна справа: «Слава блаженному Богу за те, що потрібне зробив неважким, а важке – непотрібним» (Григорій Сковорода).

Чи можна створити Міжмор’я без зміни світогляду?

Звісно, хотілось би, що усе відбулося швидко і з мінімальними зусиллями. Але ж не виходить. Так, налагодження союзницьких стосунків між Україною і Польщею заблоковано Волинською трагедією. Для розчищення цього завалу доведеться відкинути всю брехню сталінської пропаганди і визнати, що ця українсько-польська війна була організована Москвою та її агентурою, яка діяла з обох сторін.

Буде важко. Адже тоді українцям доведеться визнати, що бандерівська організація була створена Сталіним для ліквідації ОУН і руйнування вкрай небезпечного для Москви  українсько-німецького союзу. Але сказавши «А», доведеться сказати «Б» і визнати, що головний союзник ОУН – націонал-соціалістичний Третій Райх – це зовсім не те, що нам подає як сталінська, так і сучасна пропаганда. Див. також: Волинську трагедію організували комуністи – історик Богдан Гудь.  

Зі свого боку, полякам доведеться визнати, що трагічні події 1943 року відбувалися не на польській, а на українській етнічній території. Що там робили польські колоністи? Навіщо міжвоєнна польська держава займалася асиміляцією українців, здійснювала етнокультурний геноцид?

Гаразд, у польського народу були відповідні імперські амбіції. А звідки вони взялися? І чи не вони свого часу розвалили українсько-польсько-литовську Річ Посполиту, тобто Міжмор’я попереднього циклу?

Аналізуючи причини тодішнього українсько-польського конфлікту, доведеться зачепити питання релігії. До початку 17 ст. у Речі Посполитій релігійне життя характеризується значною віротерпимістю. Проте вже з другої половини 16 починається європейська католицька реакція, а у другій чверті 17 ст., особливо з кінця 30-х рр., у Речі Посполитій посилюються репресії щодо представників некатолицьких течій. Як зазначав Михайло Грушевський, Польща, що за часів Зигмунта-Августа вважала себе чи не найбільш вільнодумним краєм у світі, півстоліття тому стала царством темної реакції та клерикалізму (див: Юрій Немирич – лідер аріянства, полковник Богдана Хмельницького).

Скажете, що така вже специфіка католицизму? А звідки він набрався релігійної нетерпимості? Ісус такого не навчав. Відповідаючи на це запитання, і українцям, і полякам, і литовцям доведеться визнати, що хрестиянство та іудохристиянство – дві різні релігії. І тільки після цього щирого визнання правди ми повернемося до першовитоків – до наших спільних коренів, коли ми були братами і по крові, і по духу.

А якщо наші держави не насміляться визнати історичну правду?

Співдружність Міжмор’я – це веління часу. Надпотужним стимулом до його творення є Московська загроза. Але це тільки верхівка айсбергу, адже за Москвою стоїть проект Континентального блоку, в якому задіяні Західна Європа і Китай. Інстинкт самозбереження примусить українців, поляків, литовців і білорусів творити постіндустріальну цивілізацію Нової Європи. Для цього їм доведеться активно працювати зі своїми державами, а вже сьогодні максимально використовувати можливості народної дипломатії.

Постіндустріальне Міжмор’я спочатку народиться в наших головах, потім у спільному інформаційному просторі, потім у солідарній співпраці громадянських структур Центрально-Східної Європи і скоординованій діяльності постіндустріальних політичних рухів.  

Почни з себе!

Майбутня цивілізація починається з її сьогоднішніх прихильників, з їхньої інтелектуальної та організаційної активності, з їхніх зусиль у перетворенні себе і свого оточення. Ключова роль у творенні постіндустріального Міжмор’я покладається на українців, адже:

Висновки
  1. Глобальною вимогою часу є формування постіндустріальної цивілізації.

  2. Формою заснування постіндустріальної цивілізації є Співдружність Міжмор’я.

  3. У заснуванні Міжмор’я життєво зацікавлені народи Центрально-Східної Європи.

  4. Головним геополітичним союзником Міжмор’я є США.

  5. Міжмор’я можливе лише як вільний простір для постіндустріальних інновацій.

  6. Сучасні індустріальні держави неспроможні заснувати постіндустріальне Міжмор’я.

  7. Головним творцем Міжмор’я буде об’єднаний волонтерський рух України за сприяння США.       

Міжмор’я

Після короткого періоду оптимізму щодо майбутнього союзу України, Польщі й Литви, настав період тимчасової зупинки і переосмислення. Головною причиною гальмування вважається конфлікт між українцями і поляками у ставленні до Волинської трагедії 1943 року. Насправді це не причина, а наслідок.

Ігор Каганець

Чому пробуксовує міждержавний проект Міжмор’я

2 роки 2 місяці ago
Міжмор’я

Після короткого періоду оптимізму щодо майбутнього союзу України, Польщі й Литви, настав період тимчасової зупинки і переосмислення. Головною причиною гальмування вважається конфлікт між українцями і поляками у ставленні до Волинської трагедії 1943 року. Насправді це не причина, а наслідок.

Ігор Каганець